xXainê

xXainê

23-08-2022

09:34

Краще пізно ніж ніколи. Повний тред про моє перебування в Маріуполі під час активних бойових дій ⬇️

З початку другого тижня війни цивілізації в нас вже не було. Не було електроенергії, опалення, води, зв'язку (і відповідно інтернету). І головне, не було сирен. Повітряну тривогу ми ідентифікували на рівні інтуїції та органів почуттів. Час сидіння в укритті поступово

перебільшував час знаходження вдома. Перерв між обстрілами вистачало на поїсти, туалет і трохи поспати вночі, але лише до 5 ранку. Зазначу, що нам пощастило мати реальне бомбосховище прямо у дворі.

Проблеми з їжею почались майже відразу. 28 лютого вже були порожні полиці з напоями (від соків до води), макаронами, крупами, консервами, хлібом. Але тоді ще завозили соц. хліб. Не без черг звісно. Воду спочатку зливали з труб, потім вже ходили до колодязя.

06.03 Щойно повернувшись з укриття додому вирішили ми підігріти води. Але.... газа то тепер немає. Звісно, як і усі травмовані маріупольці ми пішли назад в сховище. Сиділа там вся наша "бомбосховищна компанія". Колективно вирішили шо ну нахуй надо повертатись, ночуємо тут.

До ранку газ не появився, тож робити нічого, пішли розводити багаття. Тоді ще людей було багато, дровами і саморобними "пічками" з відлетівших з будинків плит всі ділилися. Потім (з кінця квітня) вже кожен сам собі розшукував дрова.

Після відносно теплого лютого (+10) в березні температура почала різко понижатись до -10 та навіть -12 градусів. Тож, 4 штанів та 5 кофт з зимовим пальтом і ботинками майже до травня нам забезпечелись. Вночі пальто змінялось ковдрою + товстенний плед + плед тонкіше.

В середині березня (вікна вже вибиті) коли нам доводилось пересиджувати обстріли в дома навіть така "екіпіровка" не допомагала. Вода буквально замерзала в лід. Йшли назад до бомбосховища відігріватись.

09.03 Русня скинула бомбу на якусь лікарню. Це був перший потужний вибух в нашому районі. Повилітали перші вікна в під'їздах. Це був один з тих вибухів через які реально трохи заклало вуха. Я ще й біля вікна в цей момент стояла 🙃. фото: ще тільки перші вікна побились

І ще десь п'ятнадцятого. спочатку прилетів безпілотник, завис на одному місці, і потім вибухи. Ми як раз в той час вийшли готувати, але там рядом був підвал (ака склад магазина) і там перечекали цей раз. пс. фото 13.03

Військові приносили цукерки дітям і ділились з людьми продуктами з їх військової частини (олія, молоко, ще щось). Відкрили магазин при домі і роздали з нього продукти (може навіть зі згоди власників, не можу уточнити).

16.03 Ранок. Наче все тихо. Пішли додому по справах. Пройшов деякий час і я побачила вогонь. Військова частина палала. Спочатку склад, згодом і інші будівлі. Прийшлось сидіти в калідорі поки розривались знаряди. Спочатку навіть не дійшло шо то таке. Думали знов обстріл.

Але за звуками вже скумекали шо щось новеньке. Очевидно, що спалена в/ч не до добра. З цього дня ми вирішили, що перейти до постійного проживання в бомбосховище - ідея безпечніша. До того ж ми одні з останніх по нашому та сусідніх домах, хто ще бігали додому.

Отже, принесли ми свої пляжні крісла, купу пледів і знайшли якісь табуретки для ніг. Так всі і спали. Інших міст не було. Всі спали як доведеться і як знайдуться матеріали.

Саме бомбосховище було поділене на кілька кімнат. Усі старі, мокрі, з облупішейся фарбою та місцями пліснявою. Ще одна його неприємна особливість, це те що там жахливе повітря. Всі речі після нього були в чорному-коричневому, смердючому пилу. (зроблю рт з фотками з нього потім)

17.03 Починається найцікавіша частина. Ранковий обстріл. Свист > розрив снаряду (не знаю як описати, але хто чув в близькості зрозуміють) > хвиля (з відчуттям на стінах дому, і якщо таке є на неприкритих частинах тіла) > можєм павтаріть.

Але один з них підняв забагато шуму та пилу. Угу, влучили в під'їзд. Якщо точніше в майданчик перед під'їздом. Через деякий час ми почали спускатись. Двері (і віконній рамі над ній) - пизда, двері в підвал - пизда, пластиковим дверям, майже всім вікнам - пизда,

але ... на виході лежить якась хуйня сіра. Нє понялі. Потім помітили ботинок. Почті понялі. Погнали інших сусідів дивитись. Понялі, шо не тіки дверям пизда, але хто то таки прибере?

Ті шо дивились відморозились і пішли обратно собі (ну ясно, шо розірване тіло нікому не по кайфу таскати). Ладно, знайшовся хто відтягнув на парковку навпроти. Навіть прикрили покривалом, хоча його потім здув вітер. пс. синє - туди прилетіло, жовте - туди відтащили

І отака композиція лежала до початку квітня, поки днрівці не змусили закопувати трупи. Єдине щастя мали вже спом'януті -12.

Тим часом, люди почали розкрадати військову частину і що позалишалось в магазинах. З в/ч притащили рибу та картоплю і банки з маринованою/консервованою капустою. І оце приблизно все що ми їли в різних варіаціях. Нормально, хоч не голодали.

Далі йдуть три тижні рутинного життя в укритті. Костер, обстріли, темнота, чай 2 рази на день, обід, каганець, дЕ дОбиТи МаСлО??, срачі. Тільки родину з під завалів сусіднього будинку діставали деякі чоловіки. Тож, перенесусь одразу до 30 березня.

30.03 День найсильніших обстрілів. До того що навіть готувати не виходило. Ми закрили всі двері укриття, бо вони зупиняли хвилю від вибухів. В якийсь момент почули стук об метал. Через кілька хвилин по всьому бомбосховищу був пил. Як в тумані все погано видно.

Всі натягнули маски які були, щоб не вдихати це і почали забризкувати це водою, щоб осіло. Як не як допомогло, вийти все одно не можна було. Потім колективно вирішили, що це днрівці вирішили витурити/шукати т зв нациків і потім вбити(?) коли вони почнуть вибігати з укриття, але..

..не були в курсі про другий вихід. (доповню, що цю хуйню вони закинули в запасний і трошки забарикадований вхід, а не в основний). Пєтушкі такі добрались до основного входу. "ВсЄ нА ВиХад пА АднАму". Але через мить вони вже самі почали спускатись донизу. ...

Три чоловіка, з ліхтарями, з наставленими автоматами. Чоловіками приказали брати документи і виходити на вулицю. У деяких жінок перевірили передпліччя і пальці. До мене теж підійшов один. "сколька лєт", "пакажи правую руку" ну і провів своєю рукою по моїй.

На цьому вони пішли займати житловий будинок. Одна пиздося з нього почала давати їм воду, їжу, ліки, радіти їм. То окрема їбанашка, але карма настигла миттєво. Вони зламали їй двері 2 рази, щось вкрали і розвели срач в квартирі.

Наступного дня о 5 ранку ми прокинулись від бабулі з нашого дома - рятувала свої речі від вогню. Ми пішли подивитись шо там (все ж наш дім) ну а там реально вогонь. Людям з укриття, включно з жильцями цього дому було п+п. Пішли до тих хто весь час залишався в дому, ті згодились

За обсяг пожежі не скажу, але по факту вигоріли всі 5 поверхів 2 стояків першого під'їзду. За причину взяли, що вогонь перекинувся на цокольні з двох сусідніх будинків, які вже дня 3 палали.

Атмосфера була просто на мільйон. Ніч, затишшя між обстрілами, зоряне небо, десь літає літак, морозець, і кругом ярко палає вогонь.

Квітень. По двору вже роз'їжджають танки з Z-етками. В/ч вони собі прибрали. Почали забирати свої 300-х з нашого 4 під'їзду. Заставили місцевих чоловіків шукати лопати і закопувати всі трупи цивільних. Тепер там де гуляли діти, закопані чи не з десяток мертвих.

Днрівці взялись зламувати усі двері, де жильці виїхали. Де їм відкрили своїм ключем робили мітку "ЛЮДИ". Атмосфера знов топчик. Ідеш додому, на 1 поверсі свинособака крадені фісташки хаває і рядом пляшки з під пива. На сходах цигарки та плівки. Десь чутно їхні голоса.

Мовчу вже що вони наші дрова спиздили з поверха (не встигли в квартиру занести, а більш ніхто там не ходить). Через кілька днів нарешті звалили з нашого будинку, але потім повернулись забрати чужий телевізор)))

16.04 Перший раз сходили на Метро. Все в кращих рускіх традиціях. Ми прийшли туди о 10 ранку. Черги були не довгими. Вони були кілометровими. Об 11 пустили в середину. Рросто абсурд. Флаги росії, днр, єдра. Гімн росії і совєцькі ваєнньіє пісні грають на всю.

Про ціни та самі пайки всі вже чули - ці моменти опустимо. А сам пайок і карту фєнікса ми отримали через кілька тижнів, коли знайомий (живе там близько і мав тележку) записав о 6 ранку.

17.04 День коли ми переїхали жити знов додому. Коли було відносно тепло та безпечно.

от в цьому домі теж живуть люди. диру в стелі потім накрили чимось на кшталт великого брезента



Follow us on Twitter

to be informed of the latest developments and updates!


You can easily use to @tivitikothread bot for create more readable thread!
Donate 💲

You can keep this app free of charge by supporting 😊

for server charges...